Мирослава Гонгадзе: «Усі наші проблеми в тому, що у нас корумповане суспільство і корумповані медіа, які подають викривлену інформацію»
Интересные личности
0

Мирослава Гонгадзе: «Усі наші проблеми в тому, що у нас корумповане суспільство і корумповані медіа, які подають викривлену інформацію»

Интересные личности 08.12.2016 14:18 Просмотров: 2354

Про неї можна сказати – незламна. За освітою юристка, за покликанням журналістка. Життя зробило з неї мужнього воїна, а наполегливість і плідна праця подарували довіру мільйонів людей і прихильників програми «Час-Time». І хоча вона живе та працює у Вашингтоні, але продовжує бути однією із найвпливовіших жінок України.

З відомою журналісткою та успішною жінкою Мирославою Гонгадзе спілкуємося через скап-міст у рамках проекту «ВільноШлях»

Мирослава Гонгадзе: «Усі наші проблеми в тому, що у нас корумповане суспільство і корумповані медіа, які подають викривлену інформацію»

Мирослава Гонгадзе: «Усі наші проблеми в тому, що у нас корумповане суспільство і корумповані медіа, які подають викривлену інформацію»

 

Пані Мирославо, розкажіть якою особисто Ви бачили журналістику на початку незалежності України?

− У 91-му мені було 19 років. Я виростала разом із цією країною. Було цікаво спостерігати за розвитком журналістики разом із розвитком країни.

Сьогодні багатьом із нас потрібно повертатися в історію, щоб побачити відкриття країни і розвал Радянського союзу. Тоді все здавалося новим і незрозумілим. Можна було рухатися в будь-якому напрямку, який би ми захотіли обрати.

Тоді перші чотири роки українська журналістика розвивалася ефективно і цікаво. Ці перші чотири роки української незалежності були відкриті. Ми могли робити будь-які матеріали, самі обирали орієнтири і рухалися вперед.

Після того, як Кучма прийшов до влади, у 94-му було ще більш-менш нормально, а потім почався процес самоцензури і обмежень, які ми накладали на себе, або власники ЗМІ накладали на нас. Це почалося приблизно в 96-97 році. Ми тоді відчували ці небезпеки, але не всі. Особливо ці небезпеки відчував Георгій, мій чоловік. Тоді він виходив на протести проти цензури.

Одного разу, пам’ятаю, була неділя, 8-ма година ранку, ми спали, тут дзвінок, дзвонив наш спільний керівник Микола Княжинський. Тоді ми працювали в «ММЦ «Інтерньюз» − зараз телеканал «СТБ». Він влаштував нам просто вирвані роки: «Як ви таке змогли, що ви зробили?». Я не розуміла, що відбувається. Виявилося, Георгій мав програму «Вікна плюс», що виходила на регіональних телеканалах. Він зробив сюжет про клан Кучми, де поіменно розписав усіх корупціонерів і людей, які Кучма привів з собою для того, щоб закріпити свою владу.

Програму дивилися в регіонах, наше керівництво не звертало на це особливої уваги, але як виявилося Кучма в цей час був десь у Закарпатській області. Випадково випивав зі своїми губернаторами, випадково увімкнув телевізор і випадково побачив саме цей сюжет. Скандал був ще той, Георгія мало не звільнили з роботи. Тоді ми насправді відчули, що таке цензура. А коли Георгій почав розслідувати кримінальні дії, бажання закріпити владу шляхом референдуму та інші порушення, він не вижив. Його вбили. Тоді з’явилася небезпека.

…а яка вона сьогодні?

− У мене чомусь таке відчуття, дежавю. Після Революції була якась відлига, свобода, журналісти знову почали займатися саме цензурою.

Проблема та ж, в Україні не з’явилося незалежних медіа. Практично всі вони належать олігархам. На жаль, на перший план виходять не інтереси суспільства, а інтереси власників, і керувати цими інтересами дуже небезпечно.

Усі наші проблеми в тому, що у нас корумповане суспільство і корумповані медіа, які подають викривлену інформацію. Суспільство не розуміє, голосує так, як воно голосує, і ми маємо ці проблеми.

Я дуже великий прихильник суспільної відповідальності журналістики і розуміння того, що ми насправді маємо бути ведучими суспільства, ми маємо давати їм максимально правдиву інформацію, максимальну кількість фактів для того, щоб люди могли ухвалювати обдумані рішення, а не керуватися якимись незрозумілими чи неправдивими новинами, оцінками, фактами.

 

На Ваш погляд, як можна бути в Україні незалежним журналістом, коли більшість медіа належить олігархам, а регіональні не користуються великим попитом в аудиторії?

− Відверто кажучи, це надзвичайно складне запитання. Я завжди шукала можливості, щоб говорити правду, і якщо мене починали обмежувати або казати, що я повинна робити те чи інше, відразу шукала інший засіб масової інформації, де б могла не кривити душею і робити те, що вважаю за потрібне.

Зараз достатньо інформаційних ресурсів, створюються нові, дай Бог, буде створене незалежне громадське телевізійне мовлення. Є «Громадське радіо», інформаційні ресурси в яких можна працювати, якщо ти справді дбаєш про свій імідж і своє майбутнє.

Мирослава Гонгадзе: «Усі наші проблеми в тому, що у нас корумповане суспільство і корумповані медіа, які подають викривлену інформацію»

Якщо порівнювати минуле і теперішнє, чи вважаєте Ви, що в Україні вільно діє право – свобода слова, чи зараз також небезпечно бути журналістом?

− Зараз також небезпечно. Ситуація не дуже змінилася, і перш за все через те, що не були покарані організатори вбивства журналістів, жодне розслідування не було доведене до кінця. У моїй справі нам вдалося принаймні знайти вбивць, ми знаємо, що це була міліція. Троє понесли покарання, четвертий зараз оскаржує своє довічне ув’язнення.

Розслідування треба проводити і далі, що я і роблю, мені, правда, важко робити це звідси, але боротьба триває протягом 16 років. Це важка титанічна праця. Нам вдалося виграти справу в Європейському суді. Вона, як приклад того, що можна добиватися законного вироку. Але все ж таки організатори цього злочину не отримали по заслугам.

Мені здається, поки в Україні не покарані вбивці людей на Майдані, не покарані вбивці журналістів, побиття, напади на них, доти Україна не зможе сказати, що вона вільна, і журналісти не зможуть сказати, що вони вільні.

 

У наш час чимало журналістів «ламаються», продаються, «сходять з дистанції», а Ви залишаєтеся незламною. Що дає Вам сили бути незалежною журналісткою?

− Ми ніколи не знаємо наскільки ми сильні, поки не пройдемо випробування. Я ніколи не думала, що зможу вистояти у моїй справі, поки зі мною цього не сталося. Коли я мобілізувала себе і людей навколо, друзів, журналістів, тоді зрозуміла, що сильніша, ніж думала. Коли нам даються випробування, ми себе випробовуємо так само і розуміємо, що можемо зробити в майбутньому. Це мені в якійсь мірі давало сили.

Я завжди сприймала труднощі не як проблему, а як можливість. Якщо у вас щось не виходить, значить шукайте інші двері, треба завжди намагатися рухатися вперед. Георгій казав: «Не повертайся ніколи назад, рухайся лише вперед. Навіть один маленький крок вперед – це вже маленька перемога». І це я можу сказати всім.

Якщо ви розумієте, що це приносить вам задоволення, приносить користь суспільству і дає засоби для життя, навіть якщо вони не великі, тоді ви отримуєте внутрішнє розуміння, задоволення від життя і перспективу на майбутнє.

Мирослава Гонгадзе: «Усі наші проблеми в тому, що у нас корумповане суспільство і корумповані медіа, які подають викривлену інформацію»

На Ваш погляд, як сьогодні американські ЗМІ висвітлюють війну на Донбасі та якої позиції притримуються у своїх матеріалах?

− По-різному. Бувають професійні матеріали, де детально висвітлюються всі процеси, а бувають погані, запрошують заангажованих кореспондентів.

Мій улюблений ресурс «Громадське радіо». У мене немає телевізору вдома, я не дивлюсь телевізор, я працюю в телевізорі і цього достатньо (посміхається). А от «Громадське радіо» слухаю по дорозі на роботу, коли готую вдома. Це якісний інформаційний продукт. Нещодавно вони робили жахливий матеріал про війну в Україні з жахливими експертами. Маю там знайомих, тому  відразу в таких випадках телефоную, або пишу і прохаю виправити помилку, не завжди все вдається.

Якщо говорити загалом, тут є таке загальне розуміння – Росія – це агресор однозначно, Росія веде війну в Україні – однозначно. Все це є в медіа, є в політичній еліті, в експертному середовищі. Інформація подається більш-менш збалансовано, є викривлення, але в загальному все добре.

 

Нещодавно в Америці пройшли президентські вибори. Як Ви за ними спостерігали, до кого особисто схилялися – до Трампа чи Клінтон та які наслідки політики новообраного президента США, на Ваш погляд, будуть для України?

− Я стежила за виборами. Це була головна інформаційна подія року. Ми мали кореспондентів всюди, я розповідала про це і в українських медіа. Це була надзвичайно цікава кампанія, надзвичайно незвична через кілька аспектів. Перший – це нетрадиційний і не типовий кандидат, як Трамп, другий – вплив соціальних мереж від медіа на виборців.

Традиційні медіа відставали у цьому, ми побачили великий вибух неправдивих новин, які люди поширювали через соціальні мережі. Ті речі, які наприклад говорив Трамп, жоден кандидат не міг дозволити собі говорити, а в його ситуації якимсь чином, щоб він не говорив – будь-які нісенітниці чи неправдиву інформацію, рейтинг лише збільшувався.

Експерти звертають увагу на те, що саме соціальні мережі і служили якимсь каталізатором цього процесу та мобілізували людей не думаючих.

Соцмережі мають як позитивний характер, дають нам можливість більше працювати, так і цей негативний. І цей негативний характер виявився сильним саме в цій політичній кампанії.

Щодо мене особисто, я хотіла голосувати за республіканського кандидата, вважала, що вони набагато більше підтримували Україну і були сильніші в цьому контексті. Соціально я все ж відчуваю близькість до демократів, але якщо говорити про політичні аспекти, для мене дуже важлива позиція кандидатів до України. Нетиповий кандидат Трамп робив заяви, які були небезпечні для України, тому я схилялася до голосування за Клінтон.

Зараз видно, що Трамп відмовляється від багатьох своїх попередніх заяв, обіцянок, я б сказала, в позитивному напрямку. Він бере на роботу непоганих людей на державні посади. Є багато негативних речей, але є й багато позитивних, так що побачимо. Я б не була сьогодні на цьому етапі категоричною.

 

І на останок, що Ви можете порадити молодим людям, які мріють стати журналістами?

− Журналістика – хороша професія, але не всі можуть якісно працювати і отримувати якісну зарплату, це дуже важко. Люди дуже часто працюють вночі в барі, продають пиво, а вдень працюють, як журналісти. Треба вчитися виживати. Якщо ви, як журналісти можете подавати якісну інформацію − знайдете свого читача, глядача, слухача, які будуть готові вас слухати – це дасть вам можливість розвиватися.

Кожна людина сьогодні може бути інформаційним ресурсом. Якщо ви подаєте хорошу інформацію, ви можете створити власний інформресурс. Це не означає, що ви відразу почнете заробляти гроші, можливо доведеться ще щось робити. Але якщо ви будуєте своє ім’я, імідж і кар’єру в цьому напрямку, до вас рано чи пізно прийде успіх. Не обов’язково комусь продаватися.

Із порад, перш за все, це – мова. Вчіть мову. Англійська чи європейська мова – невід’ємний елемент в сучасному житті. Другий момент – мультимедійність. Якщо ви хочете працювати в сучасній журналістиці, ви мусите вміти все, маєте бути зацікавлені світом, зацікавлені будь-чим.

Журналіст – це той, кого цікавить будь-що навколо вас, цікавлять інші люди, цікавлять як влаштовані речі, цікавить суспільство. Все вас має цікавити. Якщо у вас немає цієї жилки, можливо вам варто обрати іншу професію.

Важливо мати маленький талант і велике бажання праці.

Ірина Ярко

Добавить комментарий

css.php
Лента новостей